Село Комарів

Село Комарів входить до Вороновицької об’єднаної територіальної громади. розташоване у 15 кілометрах від обласного центру. Населення 1277 чоловік. 

Любов до села Комарів увійшла разом з піснею вечоровою та запахом духмяних лип, золотим дзвоном пшеничної ниви та співом соловейків. А ще гордістю за наших славних предків героїчного міста Комаргород (Комайгород) – далекого пращура Комарова. На території міста з сімома церквами, спаленого під час навали монголо-татарів, виросло невеличке містечко, котрим володіли родини Комарницьких і Кропивницьких.

Згідно з історичними джерелами, Комарів  розташований  у Брацлавському воєводстві на кордоні Вінницького повіту з Київським воєводством. В 1926 році згадується містечко «з замъкомъ». Укріплення  розміщувалися на високому місці і мали форму чотирикутника. Поселення було оточене валами і ровами. У 1640-х роках ним володіла дружина брацлавського підсудка Кропивницька.

Ще тоді поселення славилося високим рівнем розвитку промислів – рибальства, ґуральництва, бортництва. Вздовж села у давнину проходив Великий Вінницький ліс. Комарівські землі на півночі межували з Стрижавськими землями. За тарифом давнього Брацлавського воєводства, з 1629 року серед 19 міст називають і містечко Комарів.

Існують дві версії назви села:

• від назви міста Комар город (Комайгород)
• від прізвища власника Комарницького.

Уже в середині XVII  століття село нараховувало більше ста дворів. Під час визвольної війни 1648-1654 років в селі стояв полк Данила Нечая. Про події тих часів розповідається у книзі письменника-земляка Я. Качури «Іван Богун». «А коники каренькі вже в Комарові стоять».

Свідками багатьох історичних подій є вікові липи, посаджені по обидва боки шосейної дороги,яким вже понад 200 років.

Яскраву сторінку до історії Комарова вписали трударі колгоспу «За новий побут» під керівництвом першого голови колгоспу Каленія Стягайла.

Вистояло село у роки Великої Вітчизняної війни, заплативши за перемогу життям більше 150 односельців. 14  березня 1944 року  визволено Комарів від німецько-фашистських загарбників. Його звільняла 40 гвардійська танкова бригада, що входила до складу І Гвардійської Червонопрапорної танкової армії, якою командував двічі Герой Радянського Союзу маршал бронетанкових військ М.Є.Катуков. Іменами комарівчан: Героя Радянського Союзу Г.П.Савчука, С.П. Лисенка, Д.І.Ополонича, братів Обухів, чуваша М.Ф.Чернова названі вулиці села.

У повоєнні роки село зростало, розбудовувалося. У 1972 збудовано загальноосвітню школу І-ІІ ступенів. В школі створено і діє музей історії села. В музеї ведеться переписка з ветеранами 11 гвардійського Прикарпатсько-Берлінського Червонопрапорного і ордена Суворова танкового корпусу (місто Москва) та з родиною М.Ф.Чернова, уродженця Чувашії, який загинув при звільненні Комарова.

Комарів сьогодні

Найбільша цінність села – його люди. Не лише історія віддає їм належне, але й сучасники. Адже вони творять новітню історію села.

На території села знаходяться сільська рада, навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад,  фельдшерсько-акушерський пункт, Українська православна церква, магазини, кафе, фермерські господарства, автозаправка, ПП «Біо-Тех», Державне підприємство національної енергетичної компанії УКРЕНЕРГО відокремлений структурний підрозділ Вінницькі магістральні електромережі підстанція 750 Вінниця, Державне підприємство Вінницьке лісове господарство, цех переробки лісо деревини.

Коротка характеристика села