Села Довгополівка та Кліщів

У Вороновицькій громаді є мальовничі села, які знаходиться на березі Південного Бугу – це Довгополівка та Кліщів. Територія цих сіл була заселена тиверцями – плем’ям мужніх воїнів ще в сиву давнину.

Коли Київський князь Олег захотів підкорити тиверців і пішов на них війною, вони мужньо боронили свій край та відбили напад. Ця подія згадується у літописі за 884рік.

У 907році князь Олег заключив союз із тиверцями і вони брали участь разом з киянами у поході Олега на Царгород (Стамбул). В середині ХІІІст. хан Батий спустошив своєю ордою край тиверців, а землі між Дністром та Південним Бугом підпали під залежність монголо-татар.

У 1363році відбулася битва литовців, якими керував князь Ольгерд, з монголо-татарами. У цій битві перемогу отримали литовці і Поділля переходить на довгі роки до Коріатовичів. За службу, у війську великого князівства Литовського, знатні люди краю отримали земельні наділи у володіння. Серед таких землевласників літописи згадують старост Дашковича, Ярошинського та Кліщівського.

Саме від прізвища старости Кліщівського і пішла назва села Кліщів, і, як стверджують документи, Кліщівський керував навколишніми селами та Тивровом.

Село розташоване на лівому березі річки Південний Буг, яка омиває село із трьох сторін, утворюючи півострів. В цих місцях на річкі знаходиться багато порогів, обмілин. В східній частині села знаходиться урочище «Каламайщина», а у західній – «Красилів» і «Довжок».

В кінці XIVст. на початку XVст. на цих землях вже було сформовано козацькі загони самооборони, тому наш край завжди був у центрі козацько-селянських повстань XVI-XVIIст. під проводом Наливайка, Хмельницького, Нечая, Богуна. Наші предки завжди були готові покинути плуг та взяти до рук мушкета і йти боронити рідний край від ворогів. Згадаймо, що саме по течії Південного Бугу пролягав татарський «Чорний шлях», яким вели тисячі бранців у неволю. Відомо, що лише з 1450р по 1569 р. на наші землі татари вчиняли понад 30 нападів.

Згідно Зборівського договору у 1649році козацьке військо значно розширилося, і Україна мала 40тисяч реєстрових козаків. Були створені полки, і до одного з них Брацлавського, належали наші землі.

У 1649р.до Брацлавського полку Данила Нечая входило 22 сотні козаків (а це 2662 чоловіки). У цьому полку були і жителі Кліщева та Михайлівки (Довгополівки): Андрій Шулик, Йосько Мотяшенко, Карпо Кулявський, Антон Сидоренко, Лев Семенко, Іван Мачошка, Василь Авраменко, Василь Стаченко.

Про село Довгополівку історія багато відомостей не зберегла. Із історичних джерел відомо, що до 1715 року село називалося Василівкою, при чому «Старою», а це вказує, що час заснування села сягає в давні часи. Є усі підстави вважати, що воно засноване ще за часів Київської Русі, згодом зруйноване татаро-монгольськими завойовниками. Після звільнення у 1362 році від татарського іга село відбудувалося і розрослося. Сприяв цьому і православний монастир, збудований за часів Русі, який стояв у лісі, що носив назву «Каламайщина». Він мав свої землі, сад, багато селян мало роботу біля нього.

Як би там не було, а Стара Василівка існувала до 1715року, і змінила свою назву на Михайлівку, а це пов’язують з іменем Брацлавського хорунжого Яна Михайла Калитинського. Він, починаючи із 1700року, часто навідується до Вінниці, а у 1715році оселяється у Тиврові, починає розбудовувати Василівку та перейменовує її на свою честь у Михайлівку.

До цього село належало родині Кліщівських, з якої походила Софія Боровська, якій воно дісталося у спадок. Це село, а також Соколинці і Пиляву вона принесла у придане Калитинським, вийшовши заміж за старшого Михайлового брата Юрія. А після смерті Юрія перейшло до Михайла, який зробив багато для розбудови Михайлівки. Тут він збудував храм, названий на честь його святого – Архангела Михайла. З історичних хронік відомо, що коли у 1742 році Михайло Калитинський будував костел у Тиврові, а потім біля нього домініканський монастир, то подарував монахам фільварок за Бугом (в Михайлівці), також «поля на три руки по п’ятнадцять днів у кожній, сіножаті на дванадцять косарів, став, мливо і два камені воску» – як сказано у документі.

А ще відомо, що Калитинський не володів усією Старою Василівкою, її третя частина належала Павлу Ярошинському – теж одному з нащадків Кліщівських та близькому другові Калитинського.

Після смерті Павла Ярошинського у 1739році його третина села перейшла до старшого синаАвгуста, а потім до молодшого Захарія у 1747році. Захарій, після смерті Михайла Калитинського у 1757році, відвоював для себе все село, як прямий і законний спадкоємець Кліщівських.

Після 1772року наш край охопила епідемія чуми, не обійшла вона і Кліщів з Михайлівкою. Пани Ярошинські втекли на Волинь, люди розбіглися по навколишніх лісах та ховалися від мору, а ті, які залишилися – вмирали. Слідом за чумою почався голод .

Довгі часи села знаходилися у панській власності, аж до 1917року, коли в селах встановилася радянська влада.

Прихід більшовиків до влади селяни сприйняли спокійно, вони вже звикли до частих змін влади. Територія Поділля в 1918-1921 р.р. була ареною військових конфліктів УНР і участі в цих конфліктах австро-німецьких, польських і радянських військ. Лише російсько-більшовицькі окупанти приходили сюди чотири рази. Запровадження політики «воєнного комунізму» і НЕПу більшовиками було направлене на зміцнення своєї влади в селі і місті.

У 1922 р. отаман УНР Сидір (Андрущенко С. Г.) формує свій першій загін з мешканців Пиляви, Кліщева, Сутисок, Соколинців та бореться за вільну Україну.

У 1930році в Кліщеві було організовано колгосп, до утворення якого в селі були одноосібники. Головою був обраний Мартин Гордійчук.

Голод 1933 року налетів на села над Бугом чорною хмарою. Багато жителів померло від голодної смерті.

Однією з історичних пам’яток є будинок, розташований серед села. Збудований у 1914 місцевим жителем Кармалітою Семеном, якого під час колективізації було визнано куркулем і вислано до Сибіру, а будинок передано у власність колгоспу, де був створений перший дитячий садок. Дитсадок проіснував до початку Великої Вітчизняної війни. З 1941 по 1945 роки в ньому квартирували поліцаї.

У липні 1941 р. відбулися запеклі бої з фашистськими загарбниками, територія Тиврівщини була окупована ними з липня 1941 р. по березень 1944 р. В січні 1944 року відбувся героїчний рейд танкістів 40-ї гвардійської танкової бригади, який став провісником звільнення від ворожої навали.

Свою «новітню» назву «Довгополівка» село отримало у 1966 році. Причина перейменування полягала у тім, що на той час радянська влада проводила укрупнення районів. Тиврівський район об‘єднали із Немирівським. А там вже була своя Михайлівка. Тому вирішили одну з Михайлівок перейменувати. Так і стала Михайлівка, що біля Тиврова, з новою назвою — Довгополівка.

Самі ж жителі села частіше називають його саме Михайлівкою. А «Довгополівкою» пишуть лиш у документах.

На сьогодні села Довгополівка та Кліщів є частиною Вороновицької територіальної громади.