Село Потуш

Історія сіл Шендерів та Потуш тісно переплетена, тому про ці села буде одна історична довідка.

Шендерів – центр сільської громади, до складу якої входить село Потуш. Села знаходяться на Подільській височині, Шендерів ділиться навпіл річкою Воронкою – притокою річки Південний Буг.

Знайдені знаряддя праці (шліфовані сокири, зернотерки, кам’яні рубила) свідчать про те, що на території села жили люди в неолітичну епоху, VII тисяч років тому.

З XIII століття наш край увійшов до могутнього Галицько-Волинського князівства. Князь Данило Галицький оборонив рідну землю від загарбників. Його війська тривалий час стримували монголо-татар. Жителі сіл, аби захиститися від ворога, насипали земляні вали, будували перші укріплення.

До сьогоднішнього дня збереглися розповіді старожилів, які передавалися від

покоління до покоління про те, як вирізали татари жителів села Потуш, зігнавши їх в одне місце в центрі села. Під час обробітку землі ще довго викопували кістки та   загиблих. На тому місці встановлений пам’ятний хрест.

За історичними хронічками відомо, що у 1385-1395р. литовський князь

Вітовт воював із Федором Коріатовичем, і перемігши, віддав Шендерів Герману

Дашкевичу. У 1505р. Федір Дашкевич відновлює право на володіння

Шендеровим. Село зароджувалося на високому пагорбі поблизу річки та

лісу. За цією територією закріпилася назва «Селисько».

У 1599р. Шендеровом заволодів Степан Кліщовський, а через 15 років у 1614р. воно дісталося одному із його синів.

Важко жилося селянству, яке зносило тягар польського володарювання. Невпинно зростали податки та різні збори. Землевласники мали право фізично карати селян. Селяни не мирилися з таким становищем та піднімалися на боротьбу. Так, у 1594–1596р. житель села Дем’ян Кучер був учасником повстання під проводом Северина Наливайка.

У добу Хмельниччини, у 1648р. на території краю діяли повстанські загони. У полку Данила Нечая воювали селяни Януш Харитон. Поліщук Хома та інші.

    У 1763р. було споруджено дерев’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці, який 25 травня 1972р. згорів від удару блискавки. Сьогодні на цьому місці залишився кам’яний фундамент, який частково був розібраний жителями села.

До 1832 року в Потуші існував храм Святого Іоанна Богослова, а у 1832р.Потуш було приєднано до церковної парафії Шендерова. Церква в Потуші була розібрана і з її будівельних матеріалів була побудована дзвіниця в Шендерові, а в Потуші – каплиця.

У 1867р.в Шендерові засновано священником Олександром Левицьким  церковнопарафіяльну школу. Це був перший навчальний заклад на селі, в якому навчалися діти селян. У 1898р. для школи було збудовано нове приміщення за кошти громади.

Старе приміщення школи добудовувалося в 1948р. методом народної будови. До цього було дві класні кімнати, не вистачало приміщення, а тому діти навчалися у дві зміни.

У селі Потуші початкова школа була заснована в 1905р., а у 1945р. в ній навчалося 90 учнів. У зв’язку із тим, що молодь все більше хотіла жити у містах, залишаючи рідне село, в 1972р. школа була закрита по причині відсутності учнів.

Жителі сіл Шендерова та Потуш славляться своїми здобутками в різних галузях господарства. За свідченням очевидців, ще до часів заснування колективних господарств у селі була економія, на роботу до якої приїздили люди з довколишніх сіл: Потуші, Федорівки, Марківки. Цілий день працювали, а увечері їм виплачували зарплату грішми. Люди добре запам’ятали одного з управляючих економією — Гончаренка Івана Семеновича.

У 1927р. 12 бідних господарств об’єднуються в ГСОЗ, головою якого був Данилишин Олександр Пилипович.

За часів колгоспного господарства, яке було засноване в 1930р., виросло не одне покоління хліборобів. Господарство на початку 1930р. об’єднувало 186 селянських господарств і нараховувало 488 колгоспників. Наприкінці 1930р. колгосп «Ленінський прапор» с. Шендерів об’єднався з колгоспом «XIII – річчя Жовтня» с. Потуш. Першим головою колгоспу був Грищук Іван Артемович. Першим головним агрономом – Помацький Іван Артемович. Після Грищука Івана з району призначили нового голову колгоспу -комуніста Орла Пилипа Федоровича, але в 1937р. він був репресований, на його місце призначено Пластівця Андрія Павловича.

У роки Голодомору в селах Шендерів та Потуш померли голодною смертю 43 чоловіки. Хоча насправді їх було набагато більше, але влада замовчувала факти голодної смерті.

На фронт із сіл Шендерів та Потуш було мобілізовано більше 220 чоловік. Навіки залишилися спочивати у землі 118 односельчан. Невідоме місце поховання 62 чоловік. На кладовищі с. Шендерів знаходиться могила трьом невідомим танкістам, які загинули в урочищі Ріжок в 1944р.. У с. Шендерів 9 травня 1975р.було відкрито пам’ятник загиблим воїнам-односельчанам.

У 1957р. в селі Потуш було збудовано ГЕС, яка забезпечувала електроенергією довколишні села. Також біля станції працював водяний млин.

У 1972р. об’єднано Марківську та Шендерівську сільські ради в одну – Марківську, яку очолював Григорій Кирсанов. А у 1973р. колгосп «Ленінський прапор» було об’єднано із Марківським колгоспом і створено нове господарство «Прапор Ілліча» з центральною садибою у Марківці, яке очолював Віктор Кобець.

Протягом 60-70р. змінився вигляд сіл: побудували тваринницькі ферми, контору, склади, великий і просторий сільський клуб, фельдшерський пункт, збудовано більше 108 нових будинків колгоспників.

Сьогодні на місці колишніх ланів красуються нові вулиці, які були побудовані завдяки праці молодого голови колгоспу Марценюка Володимира Івановича. За бажанням жителів сіл Шендерова та Потуші колгосп від’єднався у 1988р. від Марківського. Під час роботи Марценюка В.І. у селі Шендерів було прокладено асфальтну дорогу, побудовано та відкрито дитсадок й інші об’єкти господарювання.

29 червня 1989р. була утворена Шендерівська сільська рада.

У роки перебудови колгосп розпався, і на даний час створено кілька самостійних господарств, які працюють на орендованих частках (паях) земель, займаються рослинництвом.

На сьогодні села Шенденів та Потуш входять до Тростянецького старостинського округу Вороновицької територіальної громади.

На цій землі деякий час проживав конструктор першого літального апарату Олександр Федорович Можайський (21.03.1825-20.03.1890). У 1876р. був побудований маєток відомого конструктора, куди він із сім’єю приїжджав влітку на відпочинок.

У період з 1869 по 1876р. Олександр Можайський періодично проживає в маєтку у Вороновиці та на своїй дачі «Дубина». Можайський довго вивчав політ птаха, проводив численні досліди з птахоподібними моделями, а вже згодом збудував повітряною змія, на якому не раз сам підіймався у повітря. Він прив’язував мотузкою свій планер до коней і таким чином з пагорбів підіймався в повітря. Планер, на якому винахідник перелітав через р. Південний Буг, навіть після його від їзду з України ще довго зберігався на території садиби. Однак після революції у 1918р. дача згоріла. У вогні згоріло також багато книг, документів, зокрема, чернеток – креслень, виконаних рукою винахідника.

Багато жителів із села Потуш в той час працювали на дачі Можайського, виконуючи різноманітну роботу. За розповідями старожилів, територія навколо дачі була дуже гарною. 18 серпня 1984р. неподалік села Потуш було відкрито пам’ятний знак О. Ф. Можайському.

Яскравою особистістю серед українських літераторів виділяється постать нашого земляка Івана Володимировича Глинського – поета, перекладача, літературознавця та краєзнавця, який народився 7 листопада 1923р. в селі Потуш в селянській родині.

Із селом Шендерів частково пов’язана доля Маршала Радянського Союзу Родіона Яковича Малиновського, який у 1911р., після закінчені сільської школи, пішов працювати до поміщика у село Шендерів. Проте праця була важкою, а юнак мріяв про більше і уже через 2 роки він назавжди залишив Поділля, переїхавши до Одеси. Проте у селі Шендерів залишилися його дві рідні сестри Анна та Віра, з якими він переписувався та допомагав, один раз навідував.

У селі Потуш народився, провів дитинство та деякий час проживав офіцер – розвідник, кавалер 35 орденів та медалей почесний член Російської Академії космонавтики, автор близько 200 наукових та конструкторських робіт Феодосій Артемович Гора (01.05.1924 – 22.10.2007).