23 роки незалежна Україна не знала війни, та вона  не обійшла нашу державу тепер. Ще кілька роки тому ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій.  Раніше  ми не звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.  Вони перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

16 жовтня у Вороновицькому музеї історії авіації та космонавтики відкрити фотовиставку «Вони назавжди пішли у небо» присвячену жителям Вороновиці, учасникам АТО, які не повернулися живими у рідні домівки – Дмитру Шкарбуну та Богдану Пилявцю. На заході були присутні голова Вороновицької ОТГ Олександр Ковінько, голова ради ветеранів Вороновиці Валентина Квятковська, учасник АТО  Василь Яременко, згадати побратимів до Вороновиці приїхали військовослужбовці військової частини А 12-31 на чолі з командиром частини полковником Андрієм Сідашем, начальник зв’язку авіаційної ескадрилії майор Сергій Олексюк та родини Героїв.

«Ми колись не могли уявити, що нас торкнеться таке чорне лихо, як війна. Ми чули про неї від батьків та дідів, але не думали, що ми будемо жити в країні де йдуть бойові дії. Завдячуючи таким хлопцям, які не рахуються ні з чим, віддають свої життя задля нас, ми спокійно живемо.

Найбільша біда, яка може бути – це хоронити своїх дітей. Я низько вклоняюся усім матерям, які пережили таке горе, та дякую за те, що виховали своїх синів Героями.» – зазначив голова Вороновицької об’єднаної територіальної громади Олександр Ковінько звертаючись до рідних Богдана Пилявця та Дмитра Шкарбуна.

Зі сльозами на очах розповідали військові про Дмитра Шкарбуна – пілота збитого ворожою ракетою АН-26 №19, який ціною життя врятував свій екіпаж від смерті. Згадували польоти, службу та той, останній, виліт…

Мати Богдана Пилявця Наталія Василівна, звертаючись до присутніх,  сказала, що: «Для згорьованого материнського серця найбільшою розрадою є те, що про мого сина пам’ятають. І те, що у Вороновиці, де він жив відкривається такий куточок пам’яті – для мене це дуже приємно та важливо.»

Без усякого сумніву, мине зовсім небагато часу і про цих героїв писатимуть книги, зніматимуть кінофільми. Бо вони – справжні герої, які у нерівному бою показали свій патріотизм, безмежну любов до України та її людей. І саме за це їм наша безмежна вдячність і низький уклін!

Ми мріємо про те, щоб війна залишилася в минулому, щоб всі воїни повернулися до рідних домівок з перемогою.