3 березня із поважним ювілеєм – 95-річчям вітали мешканку Вороновиці Надію Яківну Грицай. Цілий десант із районних посадовців, місцевої влади, депутатського корпусу та представників ветеранської організації  завітали до іменинниці.  Чепурна бабуся з радістю виглядала на гостей, тож із задоволенням вислухала усі вітальні слова.

«Здоров’я,вам і тільки здоров’я, живіть довго на радість своїм дітям і внукам, помагайте їм і порадою, і мудрим словом, діліться досвідом прожитого нелегкого життя.  А дітям – також всього найкращого , бо в цьому є і ваша заслуга, – привітав Надію Яківну голова вінницької РДА Михайло Демченко. »

Із привітанням  до ювілярки звернувся і голова громади Олександр Ковінько.

« 95 років – це не жарт, ви побачили багато на своєму віку. Я хочу привітати і подякувати вам. З ким би я не спілкувався, про вас усі чудово відгукуються: золота жінка, золота бабуся,  і раду дає всьому, і активна, і слова злого нікому не скаже. Це щастя – дожити до таких літ і самій собі ще раду давати. Вітаю вас з Вашим гарним ювілеєм, бажаю Вам дожити до 100 років. Радуйте своїх рідних, близьких і самі життям насолоджуйтесь.»

Не оминули увагою та добрими словами і родичів Надії Яківни. Так, голова районної ради ветеранів Петро Василинич  щиро привітав та вручив Подяку  дочці  ювілярки Валентині Сапіян. У ній, зокрема, йдеться наступне:  «Вінницька райдержадміністрація, районна рада, рада ветеранів  сердечно вдячні Вам за невичерпну любов та жагу приносити користь, за чуйність і повагу до матері. Нехай ваша доброта повернеться до Вас сторицею. Низький вам уклін за небайдужість  до старшого покоління».

Загалом, за свій чималий життєвий вік Надія Яківна Грицай пережила чимало, уже в більш невимушеній атмосфері душевного спілкування поділилась вона   нелегкими спогадами з минулого. Пам’ятає старенька і важкі роки Голодомору, і тяжкі роки війни.

«Мені було 16, коли мене схопили німці і відправили в Германію на роботи. Добре, що я змогла зіскочити із товарняка. Це було в Тернопільській області. Там я в наймах і пробула майже 4 роки, поки наші партизани не прийшли і не помогли попасти назад додому. Знаєте, якщо відняти від моїх літ часи, коли доводилось виживати, то не таке вже й довге моє життя. Зараз дякую  Богові за кожен  прожитий день. Люблю, коли приїжджають діти з онуками, але тоді почуваю себе якоюсь слабшою, а коли вдома сама – то сили є все по дому робити. Зараз весни чекаю, бо нічого кращого для мене немає, як побачити свіжу чорну ріллю. Я так люблю землю і роботу на ній, що сльози виходять. Зараз молодь так землю не любить,- розповіла Надія Яківна».

А те, що старенька любить землю, підтвердить кожен, хто хоч раз бачив її клумби та грядки. У хаті Надії Яківни у кожній кімнаті також чимало квітів, китайські троянди, взагалі, піввітальні займають.   Та найдорожчими квітами є, звичайно, її діти. Їх у Надії Яківни троє, також нажила вона 5 внуків, 12 правнуків та дочекалась праправнучки. А ще пані Надія любить співати, в молодості таланти демонструвала у хор-ланці, тож із піснею на свято прийшли до неї учасниці вокального ансамблю «Берегиня».