26 квітня 1986 року сталася одна із найбільших аварій на атомних електростанціях – аварія на Чорнобильській АЕС. 30 листопада 1986 року було закінчено будівництво саркофагу над зруйнованим четвертим енергоблоком, а 14 грудня в газеті «Правда» було надруковане повідомлення про те, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд. Саме тому 14 грудня ми відзначаємо День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — день пам’яті в Україні

14 грудня у актовій залі ПТУ-14 Вороновиці зібралися ті, хто кинувся у вогнище палаючого ядерного реактора жертвуючи собою – ліквідатори.

«Вибух реактора Чорнобильської АЕС сколихнув не лише Україну, а й цілу планету. І саме завдяки безстрашним українським пожежникам, які кинулися у перші хвилини аварії гасити тонни ядерного палива, що могло будь-якої миті викинути в довкілля, наслідки біди вдалося зменшити.

Шановні ліквідатори, завдяки Вашій мужності та самовідданості світ врятовано від ядерного смерчу. Хай залишиться у минулому та ніколи не повториться жах Чорнобиля, а пам’ять про подвиги ліквідаторів навчить нас цінувати мир та спокій.

Щиро бажаю Вам та Вашим рідним міцного здоров’я, невичерпної енергії, сімейного затишку, щастя, миру та злагоди.» – вітаючи ліквідаторів наголосив голова територіальної громади Олександр Ковінько та вручив їм грошові подяки.

Із словами привітання до присутніх звернулися голова ради ветеранів Вороновиці Валентина Квятковська, голова ради ветеранів Комарова Тамара Горовенко та голова ради Чорнобильців Вороновиці Леонід Возний.

Працівники Вороновицької бібліотеки підготували презентацію та відеоролики про чорнобильців – жителів Вороновицької громади.  Вихованці Вороновицької дитячої школи мистецтв, ПТУ-14 та зразковий фольклорний ансамбль «Викрутаси» порадували присутніх своїми піснями. Завершився вечір піснею «Чорнобривці» у виконанні Геннадія Блідченко – художнього керівника Комарівського сільського клубу.

Вони не мали досвіду такої роботи – боротьби із радіаційним лихом, але не шкодуючи власного здоров’я та життя боролися із бідою. Не було чітких правил щодо дій у таких екстремальних та надскладних умовах, а доводилося діяти за велінням власної інтуїції та почуття обов’язку перед собою, рідними та майбутніми поколіннями. І наш святий обов’язок – пам’ятати про кожного, чию долю обпік чорнобильський вогонь, пам’ятати про тих, хто віддав життя захищаючи планету!