100 років нарахувала доля для жительки Вороновиці Дзюбанчук Євгенії Гаврилівни.
Теплі вітання та найкращі побажання отримала поважна ювілярка від голови Вороновицької громади Олександра Ковінько, депутата Вінницької обласної ради Сергія Якубовського, депутата Вороновицької селищної ради Лілії Комар та голова ради ветеранів селища Валентини Квятковської.
«100 років – це дуже важлива дата, коли хочеться сказати багато теплих слів та низько вклонитися за важку роботу. 100 років – це вік, який дається не кожному. У Ваші 100 років бажаю відмінно себе почувати, кожен день зустрічати з посмішкою та гріти своє серце любов’ю рідних. Ви гідно прожили свій вік, були свідком багатьох історичних подій, при цьому Ви залишилися сильною людиною, яка вміє радіти життю. Бажаю прожити ще багато-багато років в оточенні своєї родини, яка цінує Вас та дуже любить». – у вітальному слові зазначив Олександр Ковінько.
«Святкування дня народження – добра традиція, яка дає можливість серцем торкнутися яскравих моментів пройденого шляху, оцінити успіхи. Сьогодні ви святкуєте не просто День Народження, а цілий Ювілей у 100 років! І хочеться побажати Вам міцного здоров’я та ясносності розуму». – долучився до вітань Сергій Якубовський.
Піснями та віршованими рядками вітала ювілярку Валентина Квятковська та пов’язала квітчасту хустину на її натруджені плечі.
У 1921 році на світле свято Різдва Христового у родині Марії та Гаврила Дзюбанчуків народилася донечка – Євгенія. У сім’ї були ще два брати – Михайло та Микола і сестричка Ася. Гарними господарями були батьки ювілярки – обробляли свою землю, мали коня, корову, кури й гуси. Та все батько віддав у колгосп та й сам пішов важко працювати.
Голодні 1932-1933 роки згадує Євгенія Гаврилівна із сльозами на очах, пам’ятає, як брати ловили та жарили равликів, а вона із сестрою терли цвіт акації та пекли коржики. Та були дружним, і пережили важкі роки.
З ранніх років працювала іменинниця на цукровому заводі, у заготівельні конторі.
У 1939 році одружилася із своїм коханим Трохимом, та не довгим було сімейне життя. У 1941 році, із початком війни, пішов чоловік на фронт воювати за свою землю, за свою родину. Був двічі важко пораненим та контуженим, але повернувся додому живим, мав 7 медалей та 3 ордени Великої Вітчизняної війни й за відвагу. Був знаним майстром по дереву, це уміння перейняв син Микола, якому вже 80 років.
Має ювілярка й онуків та правнуків, які горнуться до бабусі Жені за порадою та для яких вона була і є прикладом, мудрою та найкращою бабусею у світі.
У свої 100 років Євгенія Гаврилівна має гарну пам’ять, охоче ділиться спогадами про життя та повчає дітей та онуків, проте став підводити зір.
Шановна Євгенія Гаврилівна, бажаємо Вам у другому сторіччі життя міцного здоров’я та дущевного спокою. Миру, добра і добробуту, уваги і поваги від дітей, онуків та правнуків. Нехай Господь дарує Вам ще многії та благії літа!