Реформа децентралізації, запроваджена Урядом Володимира Гройсмана, надала можливості місцевим радам мати кошти і повноваження вирішувати проблеми своєї громади та розвивати свої території.
У грудні 2017 року селище Вороновиця та село Комарів об’єдналися та утворили Вороновицьку об’єднану територіальну громаду. А у грудні 2019 року до Вороновиці й Комарова доєдналася Гуменська сільська рада в яку входять села Гуменне та Михайлівка.
12 червня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад областей. За даним розпорядженням до складу Вороновицької ОТГ входять такі сільські ради: Вороновицька, Комарівська, Гуменська, Жабелівська, Оленівська, Побережненська, Степанівська із Вінницького району, Воловодівська та Обідненська із Немирівського району, Довгополівська, Тростянецька, Марківська та Шендерівська із Тиврівського району. Тепер ми одна велика громада!
Усі села мають історію свого становлення та розвитку, тож давайте будемо знайомитися із нею. І розпочнемо екскурс у історичне минуле із Вороновиці – центру громади.
Вороновиця – селище міського типу, з 1923р. до 1959 р. районний центр, багате на пам’ятки історії. Вперше про Вороновицю згадується в описі Вінницького замку 1545 р., як маєток Івашки Вороновицького, можливо, від його прізвища пішла назва селища. Про походження назви є ще кілька легенд – одній розповідається, що на місці, де розташоване село, відбулась кривава битва місцевого населення з турками. Після битви над полем, вкритим трупами, вились ворони, від слів «ворони в’ються», кажуть походить і назва села; в іншій версії розповідають, що назва села походить від назви річки Воронки, на берегах якої розташоване селище.
Про те, що населення місцевості, в якій заснувалась Вороновиця, активно боролось проти загарбників, свідчать залишки фортеці XIV ст.. «Кемпа» в п’яти кілометрах на південь від села, високі кургани на полях та низка підземних ходів.
Після Люблінської унії 1569р. Брацлавщина, де знаходилась Вороновиця, відходить до Польщі. У Вороновиці на той час був добре укріплений дерев’яний замок з численними службами. З того часу, як нею заволоділи польські пани, її не раз перепродували – тільки за першу чверть XVII ст. Вороновицю продавали тричі –селищем володіли пани Ляско, Залесські, Радзимінські. За грамотою короля Августа III, датованою 21 листопада 1748р., Вороновиця отримала права містечка в якому проживало 1052 душі, землі було – 5134 десятини, селяни користувались лише 2341 десятиною землі, займало вигідне положення на старому торгівельному шляху Вінниця-Тульчин-Балта, це сприяло його економічному зростанню,
У 1752 р. Михайло Грохольський, брацлавський земський суддя, одружився на Ганні Радзимінській і отримав Вороновицю у придане, яку пізніше передав сину Франциску, який володів нею до кінця XVIII ст. Про самих же Грохольських відомо, що польський графський і дворянський рід Грохольських походив від Петра із Комарова, зведеного ще в 1469р. в графство грамотою Угорського і Богемського короля. Прямі його нащадки офіційно користувались графськими титулами.
В цей період Франциск Грохольський займав високі посади при дворі короля Станіслава Августа. Він був призначений міським Вінницьким старостою, потім був королівським камергером, а в 1774-1777 рр. займав посаду королівського радника. Під його керівництвом у 1770-1777рр. на місці старого дерев’яного панського маєтку був побудований палац в стилі раннього класицизму.
На Подільських землях панували кріпосницькі порядки. Більшість селян мали мізерні клаптики землі, або зовсім були безземельні. У той час у містечку Вороновиці проживало дворових – 19 душ, кріпосних – 242 душі, в Сорочині дворових – 25 душ, кріпосних – 66 душ, в Ганщині кріпосних – 289 душ.
В 1855 р. після смерті поміщика Івана Грохольського містечко Вороновиця, села Сорочин, Ізабелівка, Ганщина, Шкляровка (зараз село Шендерів) дістались його сину Адольфу Грохольському, який мав опікуватись своїми малолітніми братами: Людгардом і Владиславом. Так як Адольф Грохольський не залишив після себе спадкоємців, Вороновиця перейшла його брату Людгарду.
У 1865 р., за участь в політичній змові і за участь у польському повстанні 1863р., Людгард був висланий у Воронезьку губернію, там він прийняв Австрійське підданство і переїхав до Одеси. У 30-х рр. ХХ ст. у підвальному приміщені костьолу знайшли склад старовинної зброї (ножі, шаблі) та одягу. Говорили, що це Людгард збирав для польського повстання. Після подій 1865 р. Вороновиця підлягала обов’язковому продажу.
Останній із Грохольських, який жив у Вороновиці був Владислав. Він в основному жив і працював у Немирові, був чи то адвокатом, чи то прокурором. Палац був вже проданий, але частина земель все ж була у володіннях Грохольських.
В 1869 р. на торгах в Одесі, Вороновицю купив капітан ІІ рангу М.Можайський, який видав Грохольському «…два векселя для оплати на суму 74,593 рублі». Але незабаром новий власник помер від туберкульозу і управляти майном неповнолітніх спадкоємців приїжджає брат покійного, який вийшов у відставку – капітан І рангу О.Можайський, який жив в маєтку у 1869 – 1876 рр.
У 1861 р. почали здійснювати селянську реформу. За “Положення про скасування кріпосного права” селяни одержали лише 38 десятин землі. В цей час Подільська губернія стала важливим районом цукрового виробництва. В 1866р. група акціонерів побудувала на околиці села Вороновиця Степанівський цукровий завод. Сировину з навколишніх сіл підвозили дорогами на возах та в дощову погоду транспортування цукрових буряків надзвичайно утруднювалось, тому 1898 р. через село була прокладена бруківка Вінниця – Тульчин з незначними відгалуженнями до заводу та до села Тростянець. Згодом власники цукрозаводу розгорнули будівництво вузькоколійної залізниці Вінниця – Гайворон, яка пройшла через Вороновицю. Тут в 1914 р. була збудована залізнична станція.
Так у Вороновиці зароджується новий суспільний стан – робітники, їх праця була надзвичайно важкою та тривала по 14-15 годин,а мізерні заробітки скорочувались різними штрафами. Важке життя спонукало їх до боротьби за свої права. В 1883 р. робітники заводу піднялись на страйк: відмовились працювати і поставили вимогу збільшити заробітну плату, але управляючий викликав війська і страйк був придушений.
Тоді ж у Вороновиці працювало 8 млинів, 3 заїжджі двори, поштове відділення. Навчальний заклад – двокласне народне училище, відкрите 1871 р. У організованій 1890р. лікарні працював лише один лікар – Микола Балабанов, який надавав допомогу жителям усього повіту.
Звістка про революцію 1905-1907 рр. докотилась до Вороновиці. Серед робітників поширювались революційні листівки, які закликали їх до боротьби. Восени 1905 р. застрайкували робітники Степанівського цукрового заводу. Вони вимагали встановити восьмигодинний робочий день, поліпшення умов праці. Поширювали листівки, в яких розповідалось про події 9 січня, які відбувались у Петербурзі. Застрайкували селяни, які працювали в економіях Вороновиці, Сорочина, Зарудинцях (тепер Побережне), Обідного. Але ці виступи успіхів не мали, вони були придушені.
Напередодні Першої світової війни в чотирьох кілометрах на захід від села був збудований ще один – новий, або Вороновицький цукровий завод, зруйнований під час Першої світової війни, його і не відбудовували, бо до нього не була підведена залізнична колія. Відбулись зрушення в розвитку освіти – у Вороновиці буди дві двокласні і одна однокласна школи. В 1913 р. на кошти селян відкрили ремісничу школу, в які навчалось 28 чоловік ковальського й столярного ремесла.
Українська революція (1917-1920 рр.) охопила жителів Вороновиці. У селі знаходився повітовий комісар Центральної Ради. Частина населення підтримувала Центральну Раду, інші були на стороні Радянської владі. Улітку 1919 р. відбулись запеклі бої військ УНР із частинами Червоної армії. В січні 1920 р. Вороновицю зайняла Червона армія, весною 1920 р. знову у село ввійшли війська УНР і Польщі, але в червні Червона армія остаточно розгромила війська УНР і Польщі і встановила більшовицьку владу у Вороновиці.
Із серпня 1920 р. в приміщенні палацу Грохольських-Можайських розміщувались гімназія і училище, які займали 19 кімнат, клуб Кавказької дивізії 14 армії, ревком, міліція, камера для в’язнів, а на території маєтку знаходився млин. У 1920р. відкрито аптеку.
В кінці 1920 р. у Вороновиці було створено комітет незаможних селян та відбулось перше засідання комуністичного союзу молоді, а у 1923 р. створено перший райком комсомолу, який очолив син поміщицького пастуха І.Г Мартинівський.
Відповідно до постанови ВУ ЦВК від 7 березня 1923 р. «Про адміністративно-територіальних поділ Подільської губернії» було ліквідовано повіти, створено Вороновицький район, який існував з березня 1923 р. по вересень 1959 р. Вороновиця стала районним центром. Це сприяло швидкому розвитку селища.
В жовтні 1929 р. у Вороновиці був утворений колгосп «Перш серпня», до якого записались селяни 122 дворів. Першим головою колгоспу був Н.М. Скульський. Щоб забезпечити технікою колгоспи Вороновицького району у 1931 р. було створено Вороновицьку машинно-тракторну станцію, перший рік було З0 тракторів, але запчастин не було. В 1934 р. МТС вже мала 52 трактори, 37 малотарки, 150 сівалок, 22 двигуни.
До 1933 р. у селищі було ліквідовано неписьменність, усі діти шкільного віку навчались. Великою популярністю користувалися бібліотека, клуб, червоні гуртки. При клубі працювали гуртки де проявляли свої таланти більше двохсот дівчат і хлопців. Книга, радіо кіно міцно увійшли в побут трудящих Вороновиці. У 1930 р. виходить районна газета «Соціалістичний наступ».
Історія свідчить, що не обминув Голодомор і Вороновицю, за статистикою у Вороновицькому районі померло 8 262 чоловік ( тобто кожен п’ятий ), більшість із них померли від голоду. Щоб врятуватись, люди зривали таємно вночі колоски – за це їх карали, репресували. Голодні люди харчувались буряками, лушпайками, бруньками дерев, насінням з лободи, а весною – молодою травою і листям. Після першого урожаю село почало відживати, засівали поля зерновими культурами, цукровими буряками.
Чорною хмарою накрила Друга світова війна наше селище, у районі Вороновиці протягом тривалого часу відбувалися жорстокі бої з фашистами. Багато вороновичан стали на захист рідного краю, багато з них не повернулося додому.
Визволили війська село 13 березня 1944 р., окупанти, відступаючи, залишили після себе у Вороновиці згарища і руїни, знищили майже всі споруди колгоспу, громадські приміщення, багато житлових будинків, цукровий завод та інші підприємства, техніку, на фермах не залишили жодної тварини.
Ще гриміли бої, а у Вороновиці взялись за відбудову господарства, люди виходили на суботники, недільники, ремонтували пошкоджені будівлі. Під керівництвом тодішнього голови селищної ради Фінгера розчистили смітники вздовж головної вулиці, посадили дерева, а в центрі розбили сквер. Побудували автобусну станцію, яка з’єднувала 10 сіл району із центром району – Вороновицею.
У 1945-1946 рр. були відновлені школи, культурно – освітні заклади – клуб, бібліотеки та медичні установи. У 1946р. було відкрито панчішно – трикотажну фабрику, цегельний завод, а в 1947р. почала працювати швейна фабрика.
У 1950 р. Вороновицький колгосп “Перше серпня” об’єднався і артілями сіл: Ганщина, Сорочин, Комарів – та став мільйонником. . У 1950 р. відбулась електрифікація села. У 1956 р. Вороновиця отримала категорію селища міського типу. У 50-х рр. Був побудований консервний завод. 3 1950 р. колгосп “Перше серпня” почав називатись колгоспом ім.. О.Ф.Можайського.
З року в рік зростає культура, поліпшуються побутові умови трудящих Вороновиці. Молодь навчається у двох середніх, початковій, заочній середній школах, у середній школі робітничої молоді та профтехучилищі. Є у Вороновиці кінотеатр, клуб цукрового заводу і сільський будинок культури, 4 бібліотеки. В гуртках художньої самодіяльності при сільському будинку культури бере участь понад 250 аматорів.
В травні 1971 року прийняв перших відвідувачів музей ім. О. Ф. Можайського, в якому розповідається про винахідника першого в світі літака та про розвиток вітчизняної авіації. В 1987 році збудовано нове приміщення школи.
На сьогодні у Вороновиці працює КЗ «Вороновицький ліцей», два заклади дошкільної освіти, професійно-технічне училище, музична школа, бібліотека, будинок культури, магазини, кафе та ресторани, аптеки та перукарні й інші підприємства, які забезпечують роботою жителів громади.
Довгий шлях пройшла Вороновиця, не один раз змінювався її зовнішній вигляд. Тепер це велике селище з широкими вулицями, тротуарами, цегляними будинками є центром Вороновицької об’єднанної громади.
Далі буде …